У селищі жив дуже бідний старий, але у нього був прекрасний білий кінь. Багатії пропонували за коня казкову ціну, але старий завжди відповідав відмовою.

Одного ранку коня не виявилося в стайні. Зібралося все село і люди співчували:
– Дурний старий. Адже ми це знали, що одного разу коня вкрадуть. Краще було б продати його. Яке нещастя!

Старий, сміючись, відповів:

– Не поспішайте з висновками. Коня немає в стайні – це факт. Я не знаю добре це чи погано.

Через пару тижнів кінь повернувся і привів із собою дюжину диких коней з лісу.

Збіглися сусіди, навперебій казали:

– Ти мав рацію, старий. Прости нас. Це не нещастя, це благословення.

Старий усміхнувся:

– Просто кінь повернувся. Я не знаю добре це чи погано.

На цей раз люди вже не говорили багато, але в душі кожен вважав, що старий помиляється.

Син старого став об’їжджати диких коней, і сталося так, що один з них його скинув. Юнак зламав ногу. Знову зібралися люди і стали пліткувати:

– Це жах, твій син залишиться калікою!

Старий, як зазвичай, відповів:

– Мій син зламав ногу, не судіть добре це чи погано.

За кілька днів після цього країна вступила у війну, і всі молоді чоловіки були мобілізовані. Залишився тільки син старого. Всі стогнали в очікуванні спекотної битви. Люди прийшли до старого, нарікаючи:

– Ти знову прав старий, це було благословення. Хоча твій син і понівечений, він все ж з тобою. А наші сини пішли назавжди.

Старий знову сказав:

– Я не знаю добре це чи погано. Просто ваших дітей взяли в армію, а мій син залишився вдома.

Багато юнаків тоді загинуло, і люди казали:

– Ти знову виявився правий!  Твій єдиний син зламав ногу, але ж він твоя опора на старості років. А наших дітей нема з нами…

Старий відповідав:

–  Я не знаю добре це чи погано. Життя – лише низка подій і майбутнє невідомо.

Advertisements