27 січня 1891 року народився український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, автор слів Гімну Української РСР Тичина Павло Григорович.

 Тичина навчався в Чернігівській духовній семінарії та художній школі, мав чудовий голос і слух, співав у хорі при монастирі. Був диригентом капели імені Миколи Леонтовича. Завдяки зусиллям Павла Григоровича у дитячій бібліотеці створено хор, яким керував Григорій Верьовка. Поет самотужки досконало опанував майже 20 іноземних мов.

В умовах тотального сталінського терору 1930-х, розстрілу одних і самогубства інших письменників, Тичина в низці «партійно витриманих» книжок поезій капітулює перед насильством. У творчості поета наступає художній спад, який пояснюється його конформістською позицією до тих негативних змін, які відбувалися у радянському суспільстві.

У 1943 році став міністром освіти УРСР, 1953 – головою Верховної Ради УРСР.

Помер П. Тичина 16 вересня 1967 року, похований на Байковому кладовищі Києва. Після смерті в його київській квартирі було відкрито «Літературно-меморіальний музей».

***

Не  дивися  так  привітно
Яблуневоцвітно
Стигнуть  зорі,  як  пшениця:
Буду  я  журиться.

Не  милуй  мене  шовково,
Ясно-соколово.
На  схід  сонця  квітнуть  рожі:
Будуть  дні  погожі.

На  схід  сонця  грають  грози  —
Будуть  знову  сльози!
Встала  мати,  встали  й  татко:
Де  ластовенятко?

А  я  тут,  в  саду,  на  лавці,
Де  квітки-ласкавці…
Що  скажу  їм?  —  все  помітно:
Яблуневоцвітно.

1918

Advertisements